ivanpetryshyn: Пане Петришин, уклінно благаю Вас не мордувати щоденно цей український сайт своїми роботами. На українських сайтах діє правило, яке дозволяє авторам друкувати не більше двох робіт у день. Вибачте мене за прямоту, але Ви вже замучили цей сайт своєю присутністю. Це ж не ваш особистий сайт, шановний пане. А я, на жаль, не можу ознайомитися з творчістю інших українських авторів, бо не маю змоги пробитися до їхніх творів через вашу плідну діяльність. Прошу Вас бути трохи скромнішим у бажанні ознайомити наш народ зі своєю творчістю на головній сторінці цього сайту. У Вас же є особиста сторінка, де Ви можете порадувати усіх читачів з вашою творчістю.

Пані Лесків, будь ласка, не бідкайтеся аж так: я поступився усім тим, хто плаче за "замордованим сайтом" місцем аж на місяць. Дерзайте, терзайте, пишіть і друкуйте... Уже Ви моїх робіт не бачите зараз. Змучена Ви наша, прошу у Вас пробачення. Даю Вам час відпочити. Чи світ закрив Вам змогу "ознайомитися з творчістю інших українських авторів, бо не маєте змоги пробитися до їхніх творів через мою плідну діяльність"? Пані, та ви просто не мусили читати моїх творів, а, натомість, читати "інших українських авторів"! Ну, як Вас заспокоїти? Та, не подобається, не читайте. Які у цьому перешкоди. Ваш сарказм- недоречний: кожен має право писати, але, якщо Ви і інші проти того, то так і напишіть: "беремо тільки своїх". Так якби не дуже добра Ви людина: сарказм по відношенню до інших- це неповага. Спробував відповісти Вам в унісон. (30.08.2025)

leskiv: Пане Петришин, уклінно благаю Вас не мордувати щоденно цей український сайт своїми роботами. На українських сайтах діє правило, яке дозволяє авторам друкувати не більше двох робіт у день. Вибачте мене за прямоту, але Ви вже замучили цей сайт своєю присутністю. Це ж не ваш особистий сайт, шановний пане. А я, на жаль, не можу ознайомитися з творчістю інших українських авторів, бо не маю змоги пробитися до їхніх творів через вашу плідну діяльність. Прошу Вас бути трохи скромнішим у бажанні ознайомити наш народ зі своєю творчістю на головній сторінці цього сайту. У Вас же є особиста сторінка, де Ви можете порадувати усіх читачів з вашою творчістю. (29.08.2025)

ivanpetryshyn: Вибачте: читав я, та забув, або просто не звернув уваги. Із поетичними сайтами на інших мовах такої проблеми немає. Пане, у мене запитань до Вас більше немає, бо у вашому коментарі- негативно-саркастичний тон: "а ви скажете, що проти того чи іншого на "Анумо..." Ви не можете знати, що я скажу. Не намагайтеся вгадувати чужі думки. Психологи це вважають за симптом. Успіху Вам з Вашим "Анумо..." Даваймо ж но. (28.08.2025)

klavysjka: Щиро дякую! НЕхай ГОсподь нас почує й допоможе торувати шлях до ПЕРЕМОГИ! (27.08.2025)

virchi: Потужний вірш, неначе вигук-крик, про українську трагедію та силу. 

Ви вміло поєднали біль війни з незламністю духу. Ви підкреслили, що наша країна-Україна, незважаючи на все, залишається собою і йде до Перемоги. (27.08.2025)

virchi: Дякую за розуміння!  (27.08.2025)

klavysjka: Щиро дякую! (27.08.2025)

virchi: Добрий день! 
Дякую за публікації віршів! 
Тільки прошу Вас ознайомитися з інформацією щодо регламенту публікацій на "Анумо..." (27.08.2025)

virchi: Це Ваше право, але ж чому Ви не читали перед реєстрацією на сайті правила? Там є посилання на регламент публікацій...
Ось лінк на правила, а ось лінк на статтю про регламент публікацій (це саме про кількість на тиждень віршів та результати обговорення цього питання). Ознайомтесь, бо може ще будуть якісь питання, а ви скажете, що проти того чи іншого на "Анумо..." (27.08.2025)

ivanpetryshyn: Я не згоден з вашою політикою,
бо кожен би мав право писати,
якщо має що. Але, у знак протесту, на вашому сайті мене не буде 1 місяць: нащо вам вірші, переклади, новини, реліґійні настанови Церков? Живіть собі своїм "божком". Є інші сайти і інші люди, добріші та доброзичливіші. (24.08.2025)

klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості.
Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль (24.08.2025)

klavysjka: Щиро дякую за думку!!Слава УКраїні! (24.08.2025)

virchi: Так ніби ж обговорювали тут, що 18го ви опублікували декілька віршів і цього тижня вже не будете друкувати. Ви погодилися, але таки опублікували ще два...
(24.08.2025)

virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "Хай палають"). (24.08.2025)

virchi: Ваш вірш підкреслює єднальну силу національного символу, який дає надію на Перемогу та підкреслює одвічний зв'язок між землею і народом. (24.08.2025)

leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки.  З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Але з тих чи інших причин мої співвітчизники змушені були пристосовуватися до життя на чужині. А тепер ця жахлива війна! Знову війна! Це - велика трагедія для моїх земляків і для мене, хоча я волію помирати тут, на Батьківщині. (22.08.2025)

virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України.
Вірш схожий на голос української діаспори воєнного часу. (22.08.2025)

virchi: (22.08.2025)

ruslanafonja:  ще раз дякую (22.08.2025)

ruslanafonja: дякую вам (22.08.2025)

leskiv: Сподобався переклад. (22.08.2025)

leskiv: Милий дитячий віршик (22.08.2025)

leskiv:   (22.08.2025)

leskiv: Ваші слова та Господу до вух. (22.08.2025)

ivanpetryshyn:  no more. (22.08.2025)

ivanpetryshyn: ідея - добра, форма- ні. (22.08.2025)

Nemo: прості істини щирих емоцій... (21.08.2025)

virchi: Так, треба школи відкривати, а не "оптимізувати", бо неосвіченим народом буде можновладцям легко маніпулювати (21.08.2025)

virchi: А й справді - мовчання може стати спілкуванням, якби це не парадоксально було. Та й найменший дотик може викликати "тисячі мурах". 
Там може бути, коли закоханий! (21.08.2025)

virchi: Інтимний ліричний вірш про глибокі почуття до коханої людини... (21.08.2025)

virchi: Маєте рацію: справжня віра має втілюватися у турботу про долю своєї землі і народу. (21.08.2025)

virchi: Молитовний вірш про духовний шлях з проханням показати дорогу до Бога іншим. А останній абзац, то є прекрасне звернення-побажання: 
Навіки щоб з Богом, поєдналися люди
Й порядна прийшла, прекрасна любов.
Робімо щоб лунало Боже слово всюди!
Й більше ніколи, не проливалася кров. (21.08.2025)

virchi: Схоже на молитовний вірш-заклик до активного життя у вірі. А сьогодні як раз і варто жити у молитві... (21.08.2025)

virchi: 18го ви опублікували, якщо не помиляюся", 4 вірші, ще один - сьогодні. Цього тижня твори бажано не друкувати, бо за тиждень діє рекомендаційний ліміт, щоб інші користувачі встигли прочитати та і розмістити також власні твори (21.08.2025)

ruslanafonja: Дякую. Люблю варення  (17.08.2025)

ruslanafonja: дякую (17.08.2025)

klavysjka: Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті... (16.08.2025)

virchi:

Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними стоїть страшний досвід війни...

(15.08.2025)

virchi:

Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!). Ви створили справжню казку про домашнього ласуна. Читаєш і одразу уявляєш цього пухнастого розбишаку, що господарює в холодильнику.
Мабуть, після всіх тих важких віршів про навколишнє ваша душа просила чогось світлого і доброго, так?
Єнот тут як символ простого домашнього щастя, коли найбільша проблема - це з'їдене варення. Дуже тепло написано!

(15.08.2025)

virchi: Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині (15.08.2025)

virchi: (15.08.2025)

virchi: Перечитав. Ніби усе гаразд із наголосами...  (15.08.2025)

virchi: Також щодо наголосів не зрозумів. До речі, якщо не бажаєте вказати на помилки у коментарях до твору, можете написати автору у приватні повідомлення (15.08.2025)

ruslanafonja: Що не так з наголосами? (15.08.2025)

klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти? (14.08.2025)

klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання  - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ, ТО В НАС НЕ ДІТИ Й НЕ ОНУКИ, А Й СОБАЧЕНЯТА ЧИ ЯКИЙСЬ НЕПОТРІБ? Хоч би думали. що говорять і не скиглили, що там їм кепсько. ЇХ ніхто там не тримає і в кайдани не закув. Як кепсько, то зібрали валізу і гайда додому. А в кого нема домівки, то винаймати так само,як там винаймають. Але ж не всі хочуть правду чути. (14.08.2025)

klavysjka: Саме так. Але вони забувають про те, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої. (14.08.2025)

klavysjka: Так воно і є. Я завжжди кажу, що простити можна багато що. Але в пам'яті все карбується і нікуди воно не щезає. (14.08.2025)

klavysjka: На превеликий жаль, так. Але ж всюди і скрізь там звучить ворожа мова і багато хто з місцевих мешканців гарлапанить про те, що Одеса - це росія. (14.08.2025)

virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає... (13.08.2025)